Перевірка наглядовим органом Мангеттена Управління у справах дітей у червні 2015 року показала невтішні результати. У звіті були зафіксовані та оприлюднені такі факти, як зловживання своїх повноважень у судах щодо розгляду сімейних справ представниками Управління у справах дітей, ненадання адекватної допомоги тим особам, хто її потребував, всупереч твердженням про зворотну ситуацію. Крім того, звучало зауваження про помилкове взяття дітей під варту. Далі на manhattanka.
Відтоді минуло вже понад 10 років: історія Анджело Клемента
Минуло вже більше десяти років, проте Анджело Клемент і до теперішніх часів добре пам’ятає день, коли в його домі пролунав телефонний дзвінок, що змінив усе подальше життя.
14-річний юний мешканець Мангеттена, учень першого курсу середньої школи Клемент, проводив той вечір на самоті у своїй маленькій однокімнатній квартирі, де він жив із матір’ю. Раптом телефонний дзвінок порушив спокій. Телефонував учитель і виявив своє бажання поговорити з мамою Клемента. На жаль, вона була відсутня, і Клемент, ввічливо повідомивши про це, повісив слухавку.
Джерело фото: https://www.theguardian.com/
Після 48 годин безрезультатного очікування реакції від матері 14-річного Анджело Клемента вчителька анонімно звернулася до центрального реєстру штату при Управлінні у справах дітей та сім’ї. Вона висловила стурбованість з приводу можливої зневаги з боку матері хлопчика. Реагування відбулося негайно: справу передали співробітникам міського управління у справах дітей (ACS), які розпочали розслідування.
Протягом кількох тижнів співробітники служби опіки без попередження приходили в квартиру Клемента. Незважаючи на відсутність явних свідчень насильства, справу передали до суду в сімейних справах Мангеттена. Прокурор, посилаючись на біполярний розлад матері Клемента, заявив про її нездатність піклуватися про сина. Через кілька місяців суд ухвалив рішення щодо вилучення Клемента з сім’ї і помістити під опіку міських служб. Возз’єднання з матір’ю стало можливим лише через чотири роки.
Лише на 18-ту річницю Клемент отримав можливість виходу з системи, саме в цьому віці він мав право покинути прийомну сім’ю. Через кілька років юний хлопець зізнався, що постійно відчував себе в небезпеці, коли його забрали у рідної матері з домашнього середовища. Але ж саме в рідних стінах він не переживав образи, зневаги та боротьбу з відчуттям можливої небезпеки.
Історія Анджело Клемента – не єдиний зафіксований випадок. Офісом громадського адвоката міста Нью-Йорка разом із міським агентством з нагляду було ініційовано створення гарячої лінії, на яку всі прийомні діти (теперішні та колишні) могли анонімно звернутися й розповісти про труднощі, які у них виникали при взаємодії з системою прийомних дітей Нью-Йорка.
Далі в публікації будуть описані історії кількох колишніх прийомних дітей або їхніх біологічних батьків, чиї діти змушені були залишатися в системі прийомних сімей. Кожен із них відчув розчарування системою міського управління у справах дітей (ACS), яке висвітило проблему роздутості міської бюрократії з її періодичними зловживаннями повноважень у міських судах у сімейних справах. Діти не відчували безпеки в зануреному середовищі проживання. Крім того, останніми роками спостерігалася ситуація недостатнього виділення ресурсів на програми із забезпечення житлом таким дітям. Життєву ситуацію, що склалася, за фактом не вирішували, залишаючи її лише в постійному плануванні.
Нікуди йти: історія 17-річної Аліани Камачо
У 17 років Аліана Камачо вперше зіткнулася із системою ACS. На відміну від Клемента, вона не була жертвою зневаги, а шукала притулку від небезпеки. За словами Аліани, один із членів сім’ї протягом багатьох років піддавав її образам, що підштовхнуло її до пошуку допомоги в матері свого тодішнього хлопця.
У віці 21 року Камачо зізналася, що тоді не відчувала такої всім необхідної безпеки, це почуття вона пригнічувала впродовж багатьох років, проте в якийсь момент уже не залишилося жодних сил терпіти ситуацію, що склалася.
Джерело фото: https://www.theguardian.com/
Спочатку вона жила зі своєю старшою сестрою, але потім була переведена в прийомну сім’ю в Бронксі. Протягом наступних чотирьох років Аліана змінила 4 різних прийомних сім’ї. За її словами, така нестабільність спричиняла в неї панічні атаки та періоди депресії. Куратори з ACS не надали їй необхідної підтримки, але йти було нікуди.
Восени 2012 року Камачо вступила до коледжу, а її справа застрягла в суді у сімейних справах у нижньому Мангеттені. Призначений судом адвокат, за її словами, не давав жодних пояснень з приводу такого тривалого розгляду. Навесні 2013 року суддя закрив справу через відсутність доказів. Аліана подала апеляцію, але в травні 2014 року справу було знову закрито. Вона каже, що досвід перебування в системі прийомної сім’ї був для неї травмуючим.
Через роки, вже студенткою SUNY New Paltz (Державного університету Нью-Йорка в Нью-Пальці) Камачо визнає, що було б найкращим ніколи не стикатися з цією системою.
Історія 31-річної матері-одиначки, яка опинилася в підвішеному стані
Латойя Джеймс – мати-одиначка, яка проживала в Гарлемі і боролася за повернення двох рідних синів з-під опіки. Жінку в судовому порядку позбавляли батьківських прав на дітей, 4-х і 5-ти років від роду на момент розгляду заяви в суді у сімейних справах. Причиною винесеного рішення були колишні проблеми матері з психічним здоров’ям, а також епізодичне вживання психоактивних речовин. Довгі роки її питання розглядається в суді у сімейних справах, що може призвести до винесення рішення про позбавлення батьківських прав. Це дасть можливість державі в майбутньому провести процедуру усиновлення дітей, посилаючись на постійну зневагу з боку біологічної матері.
Джерело фото: https://www.theguardian.com/
Джеймс невпинно боролася за рішення на її користь щодо повернення своїх синів. Вона сумлінно проходила всі курси ACS з виховання дітей і навіть пройшла обстеження психічного здоров’я. Вже в статусі ветеранки збройних сил, вона зверталася по допомогу до мерії у справах ветеранів з надією, що з їхньою допомогою вона зможе повернути своїх дітей.
Джеймс стала заручницею ситуації, коли змушена доводити державі, що гідна бути матір’ю.
Управління у справах дітей: міське агентство, що випало з поля зору
Незважаючи на те, що Управління у справах дітей є однією з найбільших міських установ, що налічує понад 6600 співробітників і оперує бюджетом у 2,9 мільярда доларів, воно рідко потрапляє в поле зору громадськості. Адже в переважній кількості звернень громадськості представники ACS відмовляють у коментарях щодо того чи іншого випадку, посилаючись на закони про конфіденційність.
Своєю чергою представники ACS заявляють про великий прорив за останні десять років. Так, зменшилася кількість дітей, які перебувають у прийомних сім’ях.
Джерело фото: https://www.newyorkgid.com/
За останні два десятиліття кількість дітей, які живуть у прийомних сім’ях Нью-Йорка, значно зменшилася. Зараз у системі опіки перебуває трохи більше 11 000 дітей. Близько 800 з них щорічно стають повнолітніми, не знайшовши прийомну сім’ю, і переселяються в спеціальні групові будинки. 29 агентств із прийомних сімей, що працюють за контрактом з ACS, керують цими будинками.
Суд у сімейних справах – це унікальний орган у правовій системі США. Він не є кримінальним судом, тому до нього не застосовується правило про швидкий судовий розгляд, гарантоване шостою поправкою. Через це справи можуть тривати роками без рішення. Звіт омбудсмена з прав дітей показує, що 25% опитаних людей жили в прийомних сім’ях від 3 до 5 років, а 20% – від 5 до 10 років. Лише в 10% випадків діти повертаються до своїх біологічних батьків.
На шляху до перетворень
Летиція Джеймс, громадський діяч Нью-Йорка, яка обійняла посаду в січні 2014 року і відтоді невпинно бореться за реформу системи прийомних сімей. У своїх інтерв’ю вона не соромиться критикувати ACS і агентства, з якими вони уклали контракти, стверджуючи, що система потребує кардинальних змін.